Український рис: чи є майбутнє?

Український рис: чи є майбутнє?  

       Рис називають найбільшим роботодавцем у світі.  І невипадково, адже у його  виробництві  зайняті майже мільярд людей, а вирощують його у 113-ти країнах на площі близько 175 млн. га. Річне виробництво рису-сирцю складає понад 600  млн. тон. Фактично, він вже  годує майже півсвіту. А все тому, що рис - єдиний злак, який не боїться паводків.

     Середня світова урожайність зерна рису коливається в межах 3,5-3,8 т/га, однак у таких країнах  як Єгипет, Греція, Іспанія, США, Японія та Китай цей показник є вищим - більше 6,0 т/га.

     

Структура виробництва рису в світі   в сезон 2013/2014 років
Країна	Частка, %
Китай	31
Індія	22
Індонезія	8
Бангладеш	7
В’єтнам	6
Таїланд	4

 

Структура експорту рису в світі в сезон 2013/2014 років
Країна	Частка, %
Індія	24
В’єтнам	20
Таїланд	19
США	9
Пакистан	8

Структура імпорту рису в світі в сезон 2013/2014 років
Країна	Частка, %
Китай	8
Нігерія	6
Філіппіни	4
Іран	4
Ірак	4

   

         Рис як  продукт давно став звичним  і для України. Недарма наша держава наближається   до передових  за врожайністю країн. У 2008-2013 рр. показники продуктивності рисових посівів зросли з 4,5 до 5,8 т/га при валовому зборі приблизно 160 тис. тон.  

         З шістдесятих років минулого століття український рис вирощують в трьох південних регіонах: Херсонській, Одеській областях та АР Крим.  Тоді ввели в експлуатацію інженерні системи у зонах Краснознам’янської, Північно-Кримської та Інгулецької зрошувальних систем.

         Отож, які перспективи розвитку рисівництва у нашій країні?  Чи може наш рис конкурувати з імпортним?  І як споживачу обрати якісний рис?  На ці та інші питання нам відповість головний економіст Інституту рису НААН України Василь Єропкін.

 Інститут рису засновано у 1963 році, коли Скадовську дослідницьку станцію реорганізували в Дослідницьку станцію рисосіяння.  У 1990 році Українська науково-дослідницька станція рису увійшла в мережу дослідницьких установ Української академії аграрних наук, а вже у 2003 році станцію реорганізували в Інститут рису НААН України. 

 Зараз головна мета Інституту рису  - надання методологічної допомоги при впровадженні нових технологій на рисових господарствах,  забезпечення високоякісним насінням рисових господарств для якнайбільших врожаїв. Цю функцію виконує  Державне підприємство «Дослідне господарство Інституту рису НААН». Вчені  створили  36 нових сортів рису і зареєстрували 20 патентів та авторських свідоцтв на  свої винаходи.

       Василю Анатолійовичу,  як ви можете описати головне завдання Інституту рису НААН України  ?

           Я можу з впевненістю сказати, що Інститут рису – єдина в своєму роді установа в Україні. Зараз ми фактично являємося координаційним центром для виробників рису, так би мовити - підтримуємо вітчизняного виробника. Наші вчені розробляють нові сорти для українських рисових господарств.  Але головна особливість нашої роботи в тому, що  теоретичні розробки Інституту рису одразу впроваджуються на практиці. Це і є найбільшою перевагою.  

    Наскільки мені відомо, багато рису до нас привозять з-за кордону. Отже, нашого рису не вистачає?

       В Україні виробляють 150-170 тисяч тон рису. З них – лише 48 тисяч тон рисової крупи. На жаль, ця цифра не задовольняє потреб українців. Це лише половина того, що нам потрібно. Зрозуміло, що все решта – це імпорт. Можна сказати, що в нас рис культивується в обмежених масштабах. В останні роки не відбувається збільшення посівних площ.  Проте ми працюємо над підвищенням врожайності навіть у цих межах.  

      В нас в Україні є традиційні експортні зернові – такі як пшениця. Рис же ми вирощуємо здебільшого для власних потреб.     Я наведу вам такі цифри. У 2012 році посівні площі склали 30 тисяч гектарів, а у минулому році засіяно набагато менше – 26 тисяч гектарів.  У 2012 році середня врожайність становила  55 ц/га, а минулого року – 67 ц/га. Тому на виході урожай майже однаковий. У минулому році – 172 тисячі тон, а у 2011, коли було засіяно майже 30 тисяч гектарів – тише 148 тисяч тон.  До цього долучилися працівники нашої установи.  

     Де в Україні вирощують рис?

    Традиційно  в нашій країні рис вирощують  господарства на півночі Криму, півдні Херсонської області, а також у дельті Дунаю в Одеській області. В зоні Краснознам'янського та Північнокримського каналів рис вирощується в Скадовському,  Голопристанському і Каланчацькому районах Херсонської області, в Одеській області — Кілійському та Ізмаїльському районах.

         Рис полюбляє вологу і навіть росте у воді. А на півдні дуже сухо. Тоді яким чином в Україні  росте рис?

      Справді, для рису потрібна вода. Я не буду перебільшувати, але можу сказати, що на виробництво 1 т. рису потрібно приблизно 8 тис. кубометрів  води.  Тому для нашого  виробництва головне – це зрошування. І в цьому плані нашим виробникам пощастило, бо зрошувальні системи нам дісталися у спадок від Радянського союзу. Вони  були побудовані  у шістдесятих роках і  використовуються й досі.  Загальна площа цих систем близько 62 тисяч гектарів, у Херсонській області – 17 тисяч гектарів, в Одеській – 13 тисяч га. Ще  32 тисячі гектарів – у Криму.

     Ви говорите, що для вирощування потрібно дуже багато води. Але і це, напевно, не всі затрати? Чи є рентабельними такі витрати на виробництво саме в нашій країні?

      Ми вирощуємо рис на землях, які  дуже  сильно засолені і до 60- х  майже не використовувалися у господарстві. Якщо припинити вирощувати тут рис, то вже за декілька років вони стануть пусткою. Крім того,   ми працюємо над екологічно-безпечними технологіями.  Наприклад, в Інституті розроблена зрошувальна система В. Маковського з закритим циклом водного обороту і повторним використанням дренажно-скидних вод. Вона дозволяє економити воду на 30%.

Крім системи, про яку ви говорите, чи розробляли ваші науковці ще якісь винаходи?

      Два роки тому  в Інституті розробили  програму переходу від традиційних джерел енергії до нетрадиційних, з використанням вторинних відходів рисівництва. Тепер ми намагаємося її впроваджувати. Наші дослідники працюють  над новими технологіями  з вирощування рису та новими екологічними системами  захисту посівів від шкідників.

    

    Чи можна говорити про екологічну безпеку у нашому рисівництві?

  

   У тих пестицидів, що використовуються в Україні, досить короткий період розпаду і це позитивний знак саме для нашої екологічної безпеки. Крім того, ми  постійно контролюємо  водні зрошувальні системи.  Після обробки посівів пестицидами викиди забруднених вод в дренажні канали заборонені! Ми  моніторимо готову продукцію, і вводимо і рекламуємо серед виробників органічні добрива для рисових посівів.

    Які сорти винайшли ваші науковці?

         В Україні прижився круглозернистий і середньозернистий рис.  Ще 10 років тому  ми працювали здебільшого з російськими сортами Спальчик і Краснодарський.   З 2006 року майже 90% площ зайняті  нашими українськими сортами. Здебільшого, це -  Україна-96 (81,8,0%) та Пам'яті Гічкіна. У них набагато вищий потенціал, продуктивність до 9 т/га  та висока якість зерна.     

       Для нашої місцевості важливий насамперед такий показник як тривалість вегетаційного періоду і  певна холодостійкість.  Наші умови дозволяють отримувати 5,5-6,0 т/га високоякісної крупи! Тому є величезні перспективи.      Серед виробників найбільш популярними  є Україна-96, Преміум, Віконт та Онтаріо. Тривалість їх вегетаційного періоду коливається в межах 120-128 діб. Цей  рис має досить високий потенціал продуктивності (на рівні 9,0-10,0 т/га і більше) та рівень якості зерна (вихід крупи - до 72%). А ще відомі ранньостиглі сорти, такі як  Престиж, Серпневий, Янтарний та Агат.  

     Загалом у нашому інституті винайшли більше 30 сортів. З них 21 вже занесені в Реєстр рослин України, а ще три перебувають у стадії дослідження – це ультраскоростиглий сорт Дебют (вегетаційний період близько 100 діб), ранньостиглий сорт Корсар та високопродуктивний (врожайність понад 10,5 т/га) сорт Адмірал.

З якими найбільшими проблемами стикаються наші виробники?

     Підприємства працюють   ще з  радянським обладнання. Деякі виробники починають закуповувати нове, але це лише поодинокі випадки.  Це дуже затратно. У структурі витрат після добрив, насіння та обслуговування обладнання  ідуть засоби захисту.   І все це обходиться приблизно від 13500 до 15000 гр. за гектар. Такі кошти можуть вкладати тільки  крупні і забезпечені господарства А будь яке відхилення від стандартів виробництва обов’язково потягне за собою зниження якості готової продукції.  

   Інший важливий аспект – умови збирання та зберігання зерна. Рис зберігають у  закритих приміщеннях з певним рівнем світла та вологості. Неналежні умови одразу призведуть до псування зерна.

    В нашій країні є можливість засівати набагато більше земель.  Приблизно 37 тисяч гектарів, а не  27, як минулого року. Ці землі використовують не за призначенням.

     Зараз діє Галузева  комплексна  програма  «Рис України 2010—2015 роки». Нею  передбачено  до 2015 року забезпечити населення України власним продуктом на рівні 2,5 кг рисової крупи на кожного українця з поступовим нарощенням експортного об’єму

Який попит на рис в нашій державі?

   

     Я б назвав його низько-стабільним.  Є куди розвиватися, проте досі незрозуміла ситуація з Кримом, де виготовляють майже 60% нашого рису.   Частина продукції реалізується за різними каналами — державі, населенню, на ринку, переробним підприємствам.

 

Спілкувалася Наталія Шумакова